УКРАЇНА МОЄЇ МРІЇ

Концепція законотворчої діяльності  
ГО Громадский парламент України

Пояснювальна частина

Перш ніж приступити до безпосереднього викладу концепції, вважаємо за необхідне прояснити деякі принципові моменти. Справа в тому, що більшість громадян нашої країни погано уявляє собі, для чого потрібна держава при демократичній формі правління. І в цьому немає нічого дивного, оскільки за багатовікову історію народів, що населяють Україну в її нинішніх кордонах, люди завжди жили в умовах тоталітаризму (комуністичного, царського, королівського, ханського) і, як наслідок, мають дуже нечітке уявлення про те, що таке демократія. Деякі думають, що демократія це коли робиш, що хочеш. Деякі думають, що демократія - це коли кажеш, що хочеш. Частково мають рацію і ті й інші, але, перш за все, демократія - це влада в руках народу і відповідальність пересічного громадянина за свою долю і долю своєї країни.

Теорія розподілу суспільних благ. Ця теорія складає першооснову будь-якої демократичної держави. Як наслідок, на її викладі слід неодмінно зупинитися. В іншому випадку, все наступне викладення матеріалу на тему державного будівництва буде не цілком зрозуміле.

Отже. Сенс економічного життя будь-якої людини полягає в тому, щоб купити дешевше і продати дорожче, а на різницю пожити як можна краще. Різниця виходить у кожного своя, в міру, так би мовити, сил і здібностей. Простий робітник продає свою працю і навички, а купує продукти харчування, рухоме та нерухоме майно, необхідне для життя. Вчений, купуючи те ж саме, продає знання. У комерсантів перелік поширше. Але по суті, всі займаються одним і тим же. З точки зору економіки, людина живе, щоб їсти. Висловлюючись науковою мовою – живе, щоб виробляти та споживати блага.

Більшість благ, необхідних людині для життя, вона може собі купити на чесно (і не дуже) зароблені, шляхом товарно-грошового обміну (Т-Г). Вільний товарно-грошовий обмін благами становить основу ринкової економіки: грубо кажучи, одні люди роблять шнурки, інші – черевики, а потім міняються між собою до взаємного задоволення. За великим рахунком, держава тут – третій зайвий. Як наслідок, необхідність в державі для обміну не більше, ніж у воза в п'ятому колесі. А для чого тоді держава, якщо люди і без неї собі на хліб з маслом заробляють?

Економічна передумова існування держави полягає в тому, що не всі блага, необхідні людині, вона взмозі собі купити самостійно. У процесі виробництва і споживання індивідуальних благ людина потребує захисту від посягань на свої права і свободи. Тому їй потрібен незалежний суд, охорона правопорядку і армія. У список громадських благ потрапляють ще й дороги, залізничний транспорт, місця громадського відпочинку, початкова освіта. Перерахований набір суспільних благ характерний майже для всіх держав. А в принципі, в країнах з розвиненою демократією люди самі визначають, яким благом вони хочуть користуватися вскладчину, а яке купувати в індивідуальному порядку. Для організації та управління процесом надання громадських благ громадяни обирають уряд і від свого імені наділяють його певними повноваженнями. Зокрема, в ці повноваження входить і розпорядження громадськими грошима (державний і місцевий бюджети) та громадським майном. Головним джерелом формування громадської бюджету є податки, які за своєю суттю є платою громадян за користування суспільними благами.

Мал. 1. Схема розподілу благ у суспільстві.

Зображена на малюнку схема є універсальною для будь-якої держави. Відмінність полягає лише в пропорції, в якій блага поділяються на громадські та особисті. Для наочності ми приведемо два варіанти розподілу благ на прикладі СРСР і США. Радянський Союз обраний тому, що наша країна росте на уламках соціалізму. США – тому що ми намагаємося побудувати ринкові відносини, а Америка являє собою приклад найефективнішої і потужної ринкової економіки в світі (принаймні, на сьогоднішній день).

Звідки ноги ростуть. У Радянському Союзі людина була «гвинтиком» єдиної системи, в якій 99% засобів виробництва було зосереджено у громадській власності. Радянська пропаганда проповідувала принцип: одна людина – ніщо, суспільство – все. «Гвинтик» повинен був, не жаліючи живота свого, горбатитися на суспільство заради химери під назвою «світле майбутнє». При цьому майже вся додаткова вартість, створювана радянськими громадянами у сфері виробництва, йшла до державного бюджету (понад 90%), а решта виплачувалася у вигляді приблизно-у-всіх-однакової зарплати, якої більшості ледь вистачало на продукти харчування та предмети домашнього вжитку. Як підмітив У. Черчілль: «Вроджений порок капіталізму – нерівний розподіл благ; вроджена гідність соціалізму – рівний розподіл злидні». Частина створеної додаткової вартості поверталася громадянам СРСР з держбюджету у вигляді пенсій, «безкоштовного» житла, освіти та медобслуговування, а також порівняно низьких цін на продукти харчування та комунальні послуги. Тим часом, левова частка доданої вартості, створеної радянським народом у виробничій сфері, йшла на підтримку і зміцнення колосального оборонного комплексу. Крім того, централізована система виробництва і розподілу громадських благ потребувала величезного адміністративно-командного апарату, який регламентував практично кожен крок «гвинтика». Радянські чиновники, будучи матеріально незацікавленими, були серйозною перешкодою на шляху ефективного використання громадських ресурсів. Крім того, радянська зрівнялівка в доходах позбавляла людей будь якої ініціативи та стимулів до праці. Сукупність згаданих чинників призвела радянську економіку до краху. Це був цілком природний результат, оскільки, по абсолютно справедливим твердженням А. Сміта, «люди своєкорисливі і активно діють тільки заради власної вигоди».

Куди йдемо. Американську модель ринкової економіки називають «ковбойським капіталізмом», де превалює принцип «кожен за себе». П'ятдесят штатів об'єдналися в єдину державу тільки тому, що так зручніше захищати особисті інтереси окремого громадянина (антропоцентрична модель держави). Така модель держави передбачає домінування особистих інтересів людини над суспільними.

А чого хоче людина? Людина хоче жити (по можливості – щасливо). Щоб жити вона повинна працювати, щоб забезпечувати свою життєдіяльність. Американська економічна ідея звучить приблизно так: людина апріорі вільна і якість життя визначає собі своєю працею. Хочеш жити під парканом – живи. Хочеш заробити мільйон – заробляй, але не заважай жити тому, хто під парканом. І навпаки. Поважай вибір ближнього. При цьому той, хто захоче вилізти з-під паркану, повинен мати можливість піти та заробити собі мільйон. Держава потрібна американцеві для того, щоб йому ніхто не заважав заробляти і витрачати зароблене на свій особистий розсуд. Якщо Радянський Союз будувався за заповітами Маркса і Леніна, то американці будували свою країну за заповітами Адама Сміта, який за кілька десятиліть до Маркса стверджував: «державі не слід втручатися в справи промисловців і купців. Вона повинна лише зберігати благоустрій і порядок у суспільстві: встановлювати єдині правила поведінки, здійснювати правосуддя і захист від зовнішніх ворогів, містити необхідні громадські установи. Щоб підняти країну до висот добробуту, ... потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні; все інше зробить природний хід речей».

На виконання заповітів А. Сміта громадяни США утримують найпотужнішу армію в світі, мають ефективну судову систему з найбільшим числом адвокатів на душу населення, а також поліцію та ФБР, що охороняють їх спокій. При цьому питоме податкове навантаження в США чи не найнижче в світі: на громадські потреби розподіляється близько 30% ВВП (в Україні – понад 50%); зокрема, сумарне навантаження соціальних податків складає близько 14% від зарплати (в Україні - близько 40%); крім того, в США немає ПДВ, а питома вага податку на прибуток корпорацій у доходах бюджету країни складає близько 8% (в Україні ПДВ + податок на прибуток становлять понад 70% доходів бюджету); на відміну від нас, близько 70% податкових надходжень до бюджету США становить прибутковий податок і податок на майно громадян [1]. Як видно з наведених цифр, основним донором громадської казни є окремий громадянин, навколо особистих інтересів якого і побудовано американську державу. Крім армії, суду та поліції, в обмін на податки американець отримує від держави такі громадські блага: а) можливість їздити по непоганих дорогах; б) 90% американців мають можливість отримати початкову і середню освіту; в) громадянин США, що платив відповідні соціальні податки, має право: отримати допомогу з непрацездатності та безробіття, а доживши до 65 років - отримати пенсію (приблизно 33% від зарплати) і право на медичне обслуговування (Medicare). Всі інші блага американці заробляють і купують собі в індивідуальному порядку. Як кажуть, хто як топає, той так і лопає.

Не чуже американцям і милосердя. За рахунок платників податків у США надається медична допомога (Medicaid) деяким категоріям громадян (як правило, це діти з незаможних родин і непрацездатні інваліди). Крім того, за рахунок громадської казни надається фінансова допомога малозабезпеченим сім'ям. Розмір цієї допомоги залежить від штату. У 1985 році (початок краху радянської економіки) розмір допомоги на одну сім'ю варіювався від 115 $ (зарплатня радянського інженера) в Алабамі до 603 $ (зарплатня радянського академіка) на Алясці. Учасниками програми допомоги були 3,7 млн. малозабезпечених сімей [1]. Треба сказати, що передвиборча обіцянка Б. Обами забезпечити за рахунок держбюджету медичним обслуговуванням всіх жебраків, викликало в американському суспільстві негативну реакцію, оскільки платники податків не горять бажанням лікувати ледарів за свій рахунок.

Що маємо. Після розпаду СРСР політичне керівництво нашої країни прийняло рішення про побудову ринкової моделі економіки. У приватну власність було передано більшість засобів виробництва. Як наслідок відпала необхідність у централізованому управлінні виробничою сферою. Тим не менш, в Україні не тільки не скоротився непомірно роздутий бюрократичний апарат часів СРСР, а навпаки – збільшився. У порівнянні з початком 90-х років число держчиновників у нас зросло в 1,7 рази, і становить 8 осіб на 1000 жителів. Для порівняння: США - 3; Польща - 3.

В Україні створена нестерпна система втручання держави в процес виробництва. Незчисленні заборони, обмеження та дозвільні заходи поставили Україну на 152-е місце в світі по комфортності ведення бізнесу зі 183-х. Гірше за нас тільки африканські країни (див. http://www.doingbusiness.org/rankings). Зрозуміло, в такій ситуації не доводиться говорити про те, що людина в нашій країні може заробити собі на життя так само легко, як американець чи поляк. Держава замість того, щоб створювати режим сприяння, стала головним гальмом підприємництва – основного джерела фінансування індивідуальних та суспільних благ. При цьому, величезне військо державних чиновників, яке лише теоретично контролюється народом, а фактично – по своєму розумінню та особистої користі розподіляє сотні мільярдів громадських грошей і все громадське майно. Цілком природно, що розраховувати на отримання якісних суспільних благ при такому розкладі не доводиться. 

К О Н Ц Е П Ц І Я

Ми абсолютно переконані в тому, що суспільна свідомість в нашій країні перебуває на такому рівні, який не дозволяє вести конструктивну дискусію про вибір моделі економічного і соціального розвитку держави. Для початку необхідно зробити працездатним те, що вже є. Цілком може статися так, що коли ми викорінимо корупцію і налагодимо адекватний механізм впливу громадськості на правлячу еліту, то й переробляти нічого не доведеться.

Суть концепції можна охарактеризувати двома словами – «ПРОЗОРА УКРАЇНА». Поки що держава представляє для нас «чорну скриньку», в який народ України щорічно закачує більше 50% ВВП, а на виході отримує послугу сумнівної якості. При цьому треба сказати, що громадяни України самі винні в крадіжці і неефективному використанні суспільних ресурсів, оскільки байдужістю і самоусуненням від громадського контролю створюють виключно сприятливе середовище для корупції. Хто нам лікар, якщо ми не вважаємо за потрібне належним чином стежити за своїм майном і грошима?

З урахуванням вищевикладеного, концепцію можна звести до трьох положень, які є відповіддю на питання: що потрібно для того, щоб Україна стала прозорою демократичною державою в справжньому сенсі цього слова? У свою чергу, конкретне законодавче наповнення нижчеперелічених положень сформулюють депутати Громадського парламенту України в  ході його роботи.

Положення перше: впровадження інструментів прямого народовладдя. Народ сам повинен вирішувати, в якій Україні він хоче жити, які громадські блага і в якому обсязі він бажає отримувати. Для цього в його руки необхідно дати інструментарій, здатний забезпечити безперешкодне просування народної волі від пересічного громадянина до пальця депутата, що натискає на кнопку для голосування у сесійній залі.

Проблема нинішньої системи управління державою полягає в тому, що правляча еліта фактично відірвана від народу і, як наслідок, схильна діяти не в його (народу) інтересах, а в своїх особистих. Для вирішення існуючої проблеми, слід розробити механізм громадського впливу на правлячу еліту в проміжках між виборами. Громадяни України повинні отримати реальну можливість впливу на рішення, що приймаються законодавчою гілкою влади щодо ключових проблем державного будівництва. 

Положення друге: у державі повинна бути максимально прозора схема розподілу суспільних благ. Практична реалізація цього положення передбачає розробку інструментів громадського контролю за виконавчими органам влади, в чиєму розпорядженні знаходиться всі громадські гроші та майно. Громадяни України повинні, нарешті, знати: як і звідки беруться, куди і навіщо йдуть громадські ресурси. Всі нормотворчі ініціативи по реалізації даного концептуального положення слід направити на доопрацювання законодавства, що забезпечує весь ланцюжок розподілу громадських благ від платника податків до одержувача. Крім того, необхідно забезпечити публічний контроль за всім громадським майном. 

Зокрема, для підвищення ефективності механізму громадського контролю за розподілом суспільних благ потрібно розробити систему законодавчих і організаційно-технічних заходів, що забезпечують обов'язкову публікацію в мережі Інтернет всієї документації по фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій, що знаходяться на бюджетному фінансуванні і в суспільній власності. Громадський контроль повинен передбачати незалежний аудит громадських підприємств.

Прозора і зрозуміла схема розподілу громадських благ у поєднанні з ефективним контролем за громадським майном, дасть можливість звести до мінімуму корупцію у виконавчих органах влади і, як наслідок, призведе до економії значних коштів, яких сьогодні не вистачає для армії, міліції, системи освіти та медицини. Крім того, ефективне використання громадських ресурсів може сприяти зниженню податкового навантаження на сферу виробництва.

Положення третє: держава не повинна заважати людям заробляти собі на життя. Слід ще раз нагадати, що державна надбудова є не джерелом громадських благ, а лише інструментом їх розподілу. Всі блага країни створюються у виробничій сфері. У цьому зв'язку, завдання держави: як мінімум – не заважати виробнику товарів та послуг на території України. Життєво необхідно радикально знизити рівень втручання бюрократії у сферу підприємництва шляхом скасування численних заборон і обмежень. У цьому зв'язку варто так скорегувати законодавче поле і розробити комплекс організаційних заходів, щоб довести кількість чиновників та їх повноваження до рівня країн з ринковою економікою. Скорочення бюрократичного апарату дозволить без додаткових витрат для суспільства збільшити зарплату тих чиновників, що залишаться.

Однією з найважливіших умов передбачуваного ведення бізнесу і гарантом недоторканності приватної власності в Україні повинна стати незалежна судова система в поєднанні з ефективною роботою правоохоронних органів. Розробникам законодавчих і організаційних заходів щодо підвищення якості послуг, що надаються громадянам України з боку судових і правоохоронних органів, перш за все, слід зосередити увагу не стільки на боротьбі з корупцією в судах та силових структурах, скільки на ліквідацію передумов, що її провокують. Цей же принцип має бути визначальним і при розробці нормативно-правових актів, що підвищують ефективність роботи чиновників усіх рівнів.

_________________________________________________________________________________________

[1] Масгрейв Ричард.А., Масгрейв Пегги. Б. Государственные финансы: теория и практика/ Пер. с англ. – М.: Бизнес Атлас, 2009. – С. 225-249.

Вигоди від практичної реалізації концепції.

Для влади.

Реалізація перерахованих положень концепції спрямована на задоволення природних потреб людини: бажання контролювати ситуацію (відчуття безпеки), відчуття самоповаги. Надання реальної можливості народу України впливати на ситуацію в країні здатне кардинально змінити масову свідомість людей з позиції «я маленька людина і від мене в цій країні нічого не залежить» на позицію «я господар у моїй країні». Така трансформація свідомості з утриманського на хазяйський підхід дозволить перерозподілити відповідальність за події в країні між владною елітою та пересічними громадянами. А це, в свою чергу, «розв'язує руки» влади і надає можливість відійти від згубної для держави політики популізму до політики реальних (не завжди популярних) економічних перетворень. Зокрема, громадяни можуть відповідально і з розумінням поставитися до непопулярних рішень проблеми пенсійного забезпечення та соціальних гарантій в Україні.

Для підприємців не афілійованих з владою.

Виходячи з того, що сфера виробництва є єдиним джерелом благ у суспільстві, реалізація концепції, перш за все, спрямована на її вільний розвиток. Входження України в першу десятку держав по комфортності ведення бізнесу відкриває щонайширші перспективи для самої активної частини населення – підприємців. Вільний розвиток сфери виробництва товарів і послуг дозволить значно наростити число робочих місць та суттєво підвищити рівень доходів не тільки підприємців, але і найманих працівників. А це, в свою чергу, дозволить знизити ступінь соціальної напруженості в суспільстві, підвищить рівень споживання і, як наслідок, дасть додатковий імпульс розвитку сфери виробництва товарів і послуг.

Для афілійованих підприємців (олігархів).

Зникає ризик втрати бізнесу і всього майна на території України в результаті недружнього поглинання при неконтрольованому сценарії зміни влади.

Для «силовиків» (МВС, СБУ, прокуратура).

Практична реалізація концепції припускає істотне збільшення легальних доходів та соціальних гарантій співробітникам правоохоронних органів. Відсторонення силових структур від порочної практики участі в тіньових корупційних схемах призведе до зміни їх іміджу в суспільстві. Презирливе ставлення пересічних громадян має змінитися повагою до служителів законності і порядку.

Армія.

Розвиток свободи підприємництва і детінізація витрат бюджетних ресурсів дозволить наростити і оптимізувати частку оборонних витрат, що сприятиме поліпшенню матеріально-технічного забезпечення армії і збільшенню соціальних гарантій військовослужбовцям і членам їх сімей. Крім того, нарощування оборонних замовлень для внутрішнього споживання забезпечить завантаження виробничих потужностей, що збільшить кількість робочих місць в оборонній галузі, а також сприятиме розвитку інтелектуального потенціалу країни.

Для «пересічних» громадян.

Реалізація концептуального положення «палець депутата в руках виборця» дасть можливість рядовим громадянам України реально впливати на рішення законодавчої влади.

Детінізація процесу розподілу громадських благ в сукупності з істотним скороченням чиновницького апарату дозволить кардинально поліпшити якість послуг, що надаються державою.

Радикальна лібералізація підприємницької діяльності дозволить суттєво збільшити кількість робочих місць і заробітну плату.

З повагою,
голова координаційної ради

ГО "Громадський парламент України"

С.П. Захарченков
11.11.2011